Увага на Україну: як сім’я сквошистів уникнула вбивчих потрясінь незаконного вторгнення путіна!
Стаття опублікована на сайті https://squashmad.com/breaking-news/focus-on-ukraine-how-squash-players-escaped-the-murderous-turmoil-of-putins-illegal-invasion/
«Ми чули над собою постріли, коли проїжджали повз танки, тікаючи з Києва»
Розанна РАДЛІНСЬКА-ТИМА – європейський кореспондент Squash Mad
Розанна Радлінська-Тима живе у Польщі. Коли почалась війна, Розанна прийняла до себе родину українських біженців. Для видавництва Squash Mad вона взялась з’ясувати, як незаконне вторгнення росії вплинуло на сквош-спільноту України. Її перше інтерв’ю – з українською сквошисткою, тренером і рефері Яною Ковальською.
Розанна пише:
24 лютого 2022 року - день величезної турбулентності, який сколихнув всю Європу. росія напала на Україну. Я не можу описати свій страх, при цьому я не українка, тому уявити, що відчували українці того дня, занадто важко для мене.
Моя остання стаття для Squash Mad - інтерв’ю з російським підприємцем, тож я відчула, що зобов’язана українській сквош-спільноті більш ніж одним матеріалом.
Я пишаюся не тільки Польщею, тим, як люди реагували, кинулися допомагати та підтримувати український народ. Я пишаюся всією Європою. У себе вдома я приймаю українську сім’ю (вони не пов’язані зі сквошем) понад 60 днів. Я відчуваю, що роблю правильно.
Я написала Альоні Огонесян з Федерації сквошу України, і вона допомогла мені зв’язатися з членами сквош-спільноти. Першою, з ким я розмовляла, була Яна Ковальська. Хоча у мене були до неї запитання, я попросила її розповісти свою історію так, як їй було зручніше.
Ось ця історія.
Відповіді Яни складатимуться з трьох частин:
Частина 1: Втеча
Частина 2: Переїзд
Частина 3: Польща
Ми будемо публікувати три розділи послідовно день за днем.
Squash Mad: Привіт Яно, будь ласка, представте себе нашим читачам і розкажіть, яке Ви маєте відношення до сквошу. Життя розділилося на до 24 лютого 2022 року і після російського вторгнення. Ви залишилися в Україні? Ви переїхали? Якщо так, то куди саме? Чи можете Ви продовжувати свою роботу?
Яна: Привіт, Розанна, дякую, що зв’язалися. Ось моя історія.
ЧАСТИНА 1: Втеча
Я жила у Києві з дітьми. Працювала тренером зі сквошу та рефері. Мої діти ходили до школи, молодша донька збиралася брати участь зі своєю танцювальною групою в DWC (Dance World Cup) у червні, в Іспанії.
Але 24 лютого 2022 року мені зателефонував друг і сказав: «Яна, почалося»… Це мав бути звичайний день. Моя донька збиралася робити нагетси в школі, а я тренувати…
Мене засмутило, що дзвінок пролунав досить рано, до будильника. Я подумала: «Чому хтось телефонує так рано, я хочу спати»… Але після того, як я почула, що почалась війна, все стало з ніг на голову. Ми залишилися вдома, а я думала, що робити далі.
Напередодні я заправила машину, спакувала декілька валіз з теплим одягом та документами. Але я не зважувалась виїжджати з Києва, бо трафік був дуже інтенсивним і я боялась застрягти в дорозі.
Я не мала змогу оцінити рівень небезпеки, якщо я залишусь чи поїду. Тому в перший день війни я намагалася з’ясувати, що відбувається, в яке бомбосховище ми підемо, якщо почуємо повітряну тривогу і бомби.
Ми (я і мої діти) час від часу спускалися з рюкзаками під час повітряної тривоги на сусідній підземний паркінг, а коли були там, то зрозуміли, що треба їхати, тому що для нас це занадто важко і ми не готові знаходитись під землею. .
Ми вирішили їхати з Києва вранці. Чесно кажучи, перші чотири дні війни я не могла заснути. Також за тиждень до війни я мала поганий сон, бо відчувала напругу від очікування подій. Вночі була повітряна тривога…але ми не пішли до підземного паркінгу, діти спали, а я в подумках зважувала різні варіанти.
Наступний ранок почався також з повітряної тривоги, і ми провели цей час в паркінгу. Стало зрозуміло, що вибухи не збираються зупинятися, і ми повернулися додому, щоб забрати останні валізи.
В останні хвилини перед виходом до бомбосховища моя донька плакала, бо ми мали залишити наших морських свинок. Я втішала її і сказала, що мій друг їх нагодує. Але вона хвилювалася, і коли ми повернулися додому, я взяла велику клітку з домашніми тваринами, спустилася вниз по сходах, тому що не мала змоги скористатися ліфтом під час повітряної тривоги, поставила клітку в машину, і ми почали втечу.
Трафік був жахливий, ми їхали повільно, плетучись зі швидкістю 3 км на годину. Ми почули над собою постріли і злякалися. Часом ми бачили залишені машини, страшні аварії. Дорогою проїзджали танки та бронетехніка. Люди панікували і виїзджали на зустрічну смугу. До Кам’янця-Подільського ми їхали 16 годин замість звичних шести.
Завдяки Олексію, батькові моїх дітей, який за тиждень до війни порадив заправити повний бак та спакувати валізи, я мала паливо, бо черги на заправках були вже багатогодинними, і заправка автомобіля могла зайняти навіть день. Вночі ми приїхали до родичів. Мої рідні залишилися в Києві.
Squash Mad: Важко коментувати. Я знаю, що український сквош і російський сквош були дуже дружні один до одного. 24.02.2022 і після цієї дати ви чули/отримали електронною поштою, приватно чи по телефону будь-які слова підтримки від російської сквош-спільноти? Як Федерація сквошу України підтримувала гравців, тренерів чи суддів у цей воєнний час?
Яна: Я відповім, розповім історію, як я виїхала з України в цілях безпеки.
Завтра:
Частина 2 (Переїзд)